десь в просторах НР читала Іздрика і в півкнижці пояснень був ось цей вірш.

БОГИ

Дощ над озером (.) означає для риб
лиш дорогу до неба, сусіднього з раєм,
але зграї сріблясті пірнають углиб
і вмирають беззвучно. А ми не вмираєм.

Ми ховаєм в кишенях тютюн про запас,
номери телефонів, ключі, амулети
від зрад, але зради весь час
переслідують нас. Пролітають комети,

у вологій траві прослизають вужі,
саламандри мандрують, повзуть черепахи.
Нам ніколи, мабуть, не дійти до межі,
за котрою немає ні смутку, ні страху,

бо під дахом чужим ми марнуємо ніч
віч-на-віч із собою, безжальні, мов діти,
і крізь сльози не бачимо власних облич,
і крізь сміх не уміємо просто радіти.

Наші вікна виходять на площі й мости,
на перони вокзалів, на вежі і брами.
Вечорами складаємо довгі листи,
та під ранок лиш попіл летить за вітрами.

Нам апостолів не призбирати й восьми,
але й ті розбіжаться. Ми завжди в дорозі —
на гучних перехрестях стрічаємось ми
і прощаємось похапцем десь там на розі.

Нас ніхто не впізнає, хоч знають усі,
отже, завжди втікати — це просто потреба
або звичка. Принаймні ще й досі осі
обертання не знайдено нашому небу.

Ми любити себе дозволяєм, але
нам любити навзаєм не вільно нікого.
І життя наше вічне нікчемно мале
і безглузде в відсутності справжнього Бога.

Нам би крихту надії. Повітря б. Води б.
Адже нас небагато. А скільки — не знаю.
Дощ над озером що означає для риб?
(.) Для нас він нічого (.) не означає.

Ю. Іздрик